ВОЛОДИМИР МУКАН

35 років, лейтенант Збройних Сил України, філолог, журналіст, PR-менеджер, співорганізатор фестивалю ретротехніки Old Сar Land, випускник і співробітник Навчально-наукового інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка.

Героїчно загинув 29 квітня 2023 року під час виконання бойового завдання під Бахмутом, захищаючи територіальну цілісність та Незалежність України.

Володимир Мукан: «Зараз перед нами стоїть дуже складне і важливе завдання – цей бій ми маємо закінчити так, щоб протягом наступного століття в росіян не було змоги, можливостей і навіть думок про втручання в наші справи та на нашу територію».

Студентом Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимир Мукан став у 2005 році, обравши для себе шлях філолога. Як переможець Всеукраїнського конкурсу учнівської творчості, присвяченого Шевченківським дням, був рекомендований до зарахування без вступних випробувань в ННІ філології. У 2011 отримав диплом магістра та здобув кваліфікацію філолога-дослідника, викладача вищого навчального закладу (української мови і літератури, німецької мови), наукового редактора. Володимир Мукан був гарним студентом, любив і філологію, і рідний інститут. У ННІ філології зауважили: «Пригадуються слова Володі про те, що Інститут філології має особливий дух, сповнений любові до рідної мови та країни. Він пишався, що вчився в нас – спочатку був студентом україністики, а згодом – аспірантом, успішно захистив кандидатську дисертацію та отримав науковий ступінь. Ще у студентські роки він почав писати статті – спочатку в університетські видання, а згодом вже пішов на стажування у всеукраїнські редакції».

Завідувачка кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості ННІФ КНУ імені Тараса Шевченка, професорка Оксана Сліпушко у спогадах про випускника кафедри підкреслила: «Пам’ятаю Володю зі студентських років. Він захоплювався українською літературою, був успішним студентом і став аспірантом. Він блискуче захистив кандидатську дисертацію і став нашим колегою. Володя прагнув до постійного розвитку, освоював нові сфери для професійної реалізації. Він постійно підтримував зв’язки з кафедрою, ділився досвідом, знаннями».

У студентські роки Володимир познайомився зі своєю майбутньою дружиною Анною. Вони навчалися на одному курсі. Згодом створили міцну сім’ю. У них народилося двоє синів – Андрій та Ярослав.

Доцентка кафедри української мови та прикладної лінгвістики ННІФ КНУ імені Тараса Шевченка, засновниця лінгвістичного клубу «Змовники» Оксана Мацько розповіла: «Перший семестр першого курсу, «Лексика і Фразеологія». З перших занять Аня і Володя почали сидіти разом за партою. Одразу співпали, як дві частини однієї картинки. Це була дивовижна пара, нею милувався увесь Інститут філології».

Викладачка української народної творчості Наталія Салтовська також згадала як зароджувалося і міцніло кохання між Володею і Анею: «Це була дуже красива пара. Красива у своєму ставленні один до одного, у прагненні вчитися і досягати нових висот, адже з часом обоє закінчили аспірантуру й захистили дисертації».

Про любов Володимира не лише до української філології, а й до Інституту, координаторка відділу зв'язків із громадськістю, асистентка кафедри української філології для іноземних громадян Олександра Касьянова: «Мені пощастило його знати, спілкуватися сім’ями та реалізовувати спільні проєкти у відділі зв’язків із громадськістю ННІ філології, де пропрацював хоч і трохи офіційно, але він постійно долучався до нашої роботи, бо любив Інститут. Брендований «Філологічний календар», який вже восьмий рік виходить в університеті, – його ідея. Крутий проєкт із патріотично-виховною спрямованістю. Це унікальне видання, що не має аналогів в Україні. Перші випуски були його авторства. А далі ми реалізовували командно з дирекцією, хоч часто просили Аню, щоб він глянув і сказав свою думку. Дуже талановитий фотограф, бачив кадр і людей зсередини. Ми зробили стільки фотовиставок у стінах Шевченкового університету... І досі на важливі дати просимо Аню пошукати у Володиному архіві щось таке, що за душу бере... От умів він узяти правильний ракурс і показати...», – наголосила Олександра.

Розумний, талановитий, цілеспрямований. Таким Володимир Мукан залишився у пам’яті своїх однокурсників. Випускниця ННІ філології Мар’яна Добоні пригадала: «У часи мого студентства Володя був, напевно, найбільш структурованою, організованою і цілеспрямованою людиною, яку я знала. Він завжди мав мету й знав, чого хоче і як до цього дістатися.

Пам’ятаю, на третьому курсі ми зачитувалися міжуніверситетським студентським журналом, а він у ньому працював і вів відразу кілька рубрик.

Пам’ятаю, як на шостому курсі він купив машину, а потім якось так легко й просто розповідав, як дійшов такого рішення і звідки взяв на це кошти (я тоді свої купівельні горизонти вимірювала хіба що новими сукнями).

Пам’ятаю, що він мав стосунок до відкриття відділу зв’язків з громадськістю нашого Інституту філології. І на той час це було суперпрогресивно й далекоглядно».

Добрий, чесний, щирий, справжній патріот. Таким Володимира Мукана запам’ятали колеги. «Володя – це українська душа, совість, чеснота, це взірець у всьому!», – прокоментувала Людмила Кравченко допис ННІ філології про загибель Героя.

Володимир Мукан зумів реалізувати себе у багатьох сферах: науковій, журналістиці, PR. Він захоплювався автомобілями, був співорганізатором найбільшого ретрофестивалю в Україні Old Car Land, запустив один із перших україномовних YouTube-каналів про нові авто. «На зустрічі зі студентами він сказав, що тільки дуже лінивий філолог не зможе реалізувати себе в професійному житті. І власним прикладом підтверджував істинність своїх слів, бо вміло використовував свою філологічну освіту для професійної реалізації», – згадала його однокурсниця Мар’яна Добоні.

Завідувачка кафедри фольклористики Олеся Наумовська відзначила, що Володимир «любив те, що робив і робив те, що любив: слово, авто, журналістику, людей. Безмежно любив дружину Аню і діток. Вірно любив Україну».

Тож, коли росія почала повномасштабний напад, Володимир вивіз сім’ю з Бучанського району Київській області на Черкащину (саме звідти він родом) та прийняв рішення вести боротьбу з росіянами не словом, а зброєю. В інтерв’ю виданню Цензор.НЕТ Володимир Мукан розказав: «Тоді в перші дні було таке відчуття, що росіяни скоро постукають у мої двері, а мені не буде чим їм відповісти. Загалом усі чоловіки в моєму роду воювали: обидва мої прадіди та дід – у Другій світовій війні, а батько – в Афганістані. Тільки так склалося, що вони воювали за СРСР, а мені вперше за 100 років мого роду випав шанс воювати саме за Україну, за свою Батьківщину. Як я можу в момент цього усвідомлення вчинити інакше і сказати, що я не піду?! Тим більше, я – батько двох синів! Якими б не були результати після війни, пройде років п’ять-десять, і вони запитають: «Де ти був?». І що я їм скажу? Що займався піаром, коли росіяни в Україні ламали долі цілих родин, влаштовували середньовічні катівні й стирали з лиця землі міста?!». Тож, аби зупинити ворога, Володимир Мукан прийняв рішення перекваліфікуватися з піарника у солдати. Він пішов до військкомату, але оскільки не мав військового досвіду: не служив, військову кафедру не проходив, а спеціальність перекладача, що записана у військовий квиток, не була затребувана, йому тричі відмовляли. «Вони потребували людей з досвідом. Набирали конкретних спеціалістів. Один офіцер записував добровольців, які приходили. Їх там були сотні. Я запитав його прізвище, знайшов його у Facebook і набридав, поки він мені не написав: «Добре, у тебе є дві години, під’їжджай до військкомату з речами». Приїхав, оформив документи і вже ввечері був у казармі. Отримав посаду стрільця і початкове звання – солдат», – так Володимир пригадував початок своєї служби.

Він захищав Україну від російського агресора з перших днів повномасштабного вторгнення. Пройшов Харківщину, Луганщину, Донеччину – Попасну, Слов’янськ, Бахмут. Воюючи на нулі, виконуючи бойові завдання, не забував про зброю, яку опанував в Університеті, – Слово, і вправно її використовував. Військовослужбовець ЗСУ Володимир Мукан вважав: «філологи на війні ефективніші тим, що вони завжди дивляться у зміст явища, бачать ціннісну суть і причини війни, виокремлюють деталі, в яких знаходять глибокий трагізм, і завдяки цьому отримують шалену мотивацію для боротьби. Як професійний журналіст Володимир зауважував, що пропадає багато безцінного матеріалу: треба активніше напрацьовувати архіви війни, записувати розмови з військовими, знімати відео навчань і бойових дій. Використовував для цього усі підручні засоби для закарбовування спогадів і емоцій війни. «Я відчуваю, як біля мене твориться історія».

Герой мріяв про мирне життя, але тільки на умовах перемоги України. «Адже ми захищаємо не просто свою територію, а філософію свого життя. Росіяни хочуть, аби нас просто не було. А ми хочемо бути. І компромісу тут немає», – наголошував він.

У квітні 2023 року сержант Мукан отримав офіцерське звання. На своїй сторінці у ФБ він написав: «Став офіцером Збройних Сил України! Ніколи не думав, що буду військовим. Але випала честь служити в час війни і отримати погон молодшого лейтенанта саме в зоні бойових дій на найгарячішому напрямі. Вдячний командиру батальйону під позивним "Тринадцятий" і тим, хто завжди підтримував мене та лишається пліч-о-пліч. Служу українському народові!». Останньою публікацією Володимира стала світлина землі усіяної кулями, безліччю залізних уламків з промовистим підписом: «Так виглядає земля там, де цілодобово стріляють, на 0. Засіяна металом, порохом, уламками та небезпекою... на десятиріччя». Як виявилося згодом, це була Бухматська земля, де сумлінно виконуючи бойові завдання, загинув молодший лейтенант Володимир Мукан. Про це розповів виданню Суспільне.Новини його побратим Роман Надточій: «Після штурму ворога під Бахмутом, Володя був старшим групи, що зайшла на облаштування нових позицій. За лічені години, під його керівництвом, наші хлопці окопалися та грамотно стримували противника. Але ворожа артилерійська міна, впала поруч з ним. Від ворога звільнили 200 метрів нашої рідної землі, за які Володимир Мукан, віддав своє найдорожче», – сказав побратим.

За життя Володимир Мукан стверджував: «Я вважаю, що за кожен метр нашої території треба обов’язково боротися. Не можна нічого віддавати росіянам. Вони ж потім хотітимуть брати все більше й більше». До останнього подиху він був вірним своїм переконанням, своїй Україні. Тож маємо зробити все, аби здійснити мрію героя-шевченківця Володимира Мукана про мирне життя, але тільки на умовах перемоги України.

Володимир Мукан був нагороджений:

• Нагрудним знаком «За мужність і героїзм» Черкаської міської ради виконавчого комітету (2023 р.)
• Орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно, 2023)
• Почесною відзнакою «Захисник України – Герой Черкас» (посмертно, 2023)
• Медаллю «За жертовність і любов до України» від Православної церкви України (посмертно, 2023)