ПРИЛЮК
Дмитро Михайлович
(1918 – 1987)

Письменник, журналіст, доктор філологічних наук, професор, декан факультету журналістики (1965-1969, 1972-1982 рр.), член Спілки письменників України

Народився 8 листопада 1918 р. у с. Божиківці Дераяснянського району Хмельницької області. Після закінчення у 1937 р. Божиківської се¬редньої школи навчався у Харківському комуністичному інституті журналістики, був аспірантом на кафедрі, очолюваній на той час визначним українським мовознавцем Л. Булаховським, Харківського державного університету, одночасно редагував багатотиражну газету Харківського комуністичного інституту журналістики.

З перших днів Великої Вітчизняної війни Д. М. Прилюк перебував на Південно-Західному фронті, потім навчався на курсах політичного складу запасу при Військовому окрузі, був заступником командира стройової роти по політичній частині 145-ї особливої бригади 3-ї ударної армії Калінінського фронту, вчився та викладав тактику у Харківському вищому авіаучилищі штабних офіцерів у м. Алма-Аті.

Після демобілізації Дмитро Михайлович тривалий час працював кореспондентом і редактором вінницьких, полтавських і київських обласних газет. Завершив Д. М. Прилюк свою суто журналістську кар'єру 1958 р. у республіканській газеті «Колгоспне село» (нині «Сільські вісті»). І скрізь, де працював Дмитро Михайлович, його згадували добрим словом через роки і роки. Бо був він не лише редактором, а й чуйним наставником-вихователем. Певно, саме тому Д. М. Прилюку запропонували навчати підростаючу зміну на факультеті журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.

Понад чверть століття свого життя віддав Дмитро Михайлович підготовці фахівців-журналістів. Працював виконувачем обов'язків доцента, старшим викладачем, доцентом, професором, завідувачем кафедри теорії та практики партійно-радянської преси, завідувачем кафедри журналістської майстерності та літературного редагування. Протягом 1965- 1969 і 1972-1982 рр. його обирали деканом факультету журналістики. Вже працюючи в університеті, Дмитро Михайлович у 1968 р. захистив кандидатську і 1977 р. - докторську дисертацію - «Общественное назначение журналистского произведения».

Незважаючи на велике адміністративне навантаження, Д. М. Прилюк постійно читав студентам по кілька спецкурсів — «Теорія і практика партійно-радянської преси», «Основи журналістської майстерності», «Майстерність публіциста», «Сатира і гумор в газеті», «Фейлетон», «Газета і життя», «Публіцистична творчість».

З приходом Дмитра Михайловича Прилюка на факультет і завдяки його старанням журналістський заклад перетворився на потужну і злагоджено функціонуючу структуру з трьома формами навчання (ста¬ціонарною, заочною, вечірньою), у складі якої постало п'ять (замість двох) кафедр, запрацювали такі важливі підрозділи, як фотолабораторія (саме з неї і почалося зміцнення матеріально-технічної бази факультету), відтак навчальні радіо- та телестудія, клас машинопису, кабінет журналістики, навчальна друкарня, з появою якої пожвавилося видання навчально-методичної літератури. Згодом налагодився випуск факультетської газети «Молодий журналіст» - бойового побратима традиційних стіннівок «Слово - зброя», «Екран новин», курсових «Блискавок» і «Бюлетенів». Окрасою тематичних стендів стали й постійно діючі фотомонтажі та фо¬товиставки кращих студентських робіт.

У журналістську науку Д. М. Прилюк увійшов як один із кращих її теоретиків і основоположників української школи журналістики. Визначальними віхами на шляхах її становлення стали його фундаментальні твори: двотомний підручник «Теорія і практика жур¬налістської творчості», «Мистецтво писати», «Спостереження і дослідження фактів журналістом» тощо. Вони сприймалися громадськістю як помітні явища в освітянсько-науковому процесі, мали широкий резонанс, дістали схвалення і високу оцінку в науковців жур¬налістських закладів нашої країни, за кордоном. Бо автор їх у своїх теоретичних студіях завжди йшов від живої редакційної практики, в тому числі й своєї власної, вміло аналізував надбання вітчизняної журналістики, критично осмислював набутий досвід і вже на основі цього робив наукові узагальнення, висновував певні закономірності, тенденції, критерії. Його підручниками і нині послуговуються викладачі та студенти журналіст¬ських навчальних закладів України, близького й далекого зарубіжжя.

Відданість Дмитра Прилюка усьому національному, українському пронизувала його педагогіку, прозу, публіцистику (книжки «Одвічне», «Село на нашій Україні», «Де ти, доле?», «Повноколосся», «Земносили», «Роки неспокійного сонця»...), проявлялася у його вдачі, поведінці, ставленні до колег і студентів (завжди тактовному, дружньому - при незмінній вимогливості до себе й оточення), навіть у зовнішньому вигляді (по¬любляв ходити у вишиванках, що дуже личило йому).

Дмитро Михайлович Прилюк встиг за своє життя дуже багато, залишив глибокий і добрий слід на літературній, журналістській, науковій, освітянській ниві. Його заслуги скромно, одним рядком відзначені в Ук¬раїнській Радянській Енциклопедії, в «Історії міст і сіл України». На будинку, де багато літ він жив, установлено меморіальну дошку.

Разом з дружиною Вірою Григорівною Жданенко- Прилюк Дмитро Михайлович виховав двох синів, один із яких, Юрій, теж пішов дорогою батька, 1969 р. закінчив факультет журналістики Київського держав¬ного університету ім. Т. Г. Шевченка.

Помер Д. М. Прилюк 29 вересня 1987 р. у м. Києві, похований на Байковому кладовищі.

Матеріали взяті з книги Київський національний університет імені Тараса Шевченка : Незабутні постаті / [Авт.-упор. О. Матвійчук, Н. Струк ; Ред. кол.: В.В. Скопенко, О.В. Третяк, Л.В. Губерський, О.К. Закусило, В.І. Андрейцев, В.Ф. Колесник, В.В. Різун та ін.]. - Київ : Світ Успіху, 2005. - С. 148-149

Інформаційно-обчислювальний центр університету

© Всі права захищені 1995-2017

Карта Києва з пошуком