ПИРОГОВ
Микола Іванович (1810-1881)

Видатний учений, хірург та анатом, засновник військово-польової хірургії, педагог та громадський діяч, член-кореспондент Російської АН

Народився Микола Іванович Пирогов 13 листопада 1810 р. у Москві. Учився вдома та в приватному пансіоні Княжева, який він не закінчив через нестатки в сім'ї. У неповних 14 років М. Пирогов став студентом Московського університету. Вісімнадцятирічним юнаком скінчив його, і в цьому ж, 1828 p., як один із кращих випускників, отримав направлення до професорського інституту при Дерптському університеті для підготовки та отримання професорського звання. 1832 р. в Дерпті (нині Тарту) Пирогов блискуче захистив докторську дисертацію і розпочав свою викладацьку та наукову діяльність як професор кафедри хірургії медичного факультету університету. З 1836 р. талановитий науковець вже очолював згадану кафедру та хірургічну клініку при університеті.

За п'ять років завідування кафедрою хірургії в Дерптському університеті М.І. Пирогов набув слави високоерудованого дослідника з надзвичайно широким світоглядом, блискучого хірурга, талановитого педагога. Тому 1841 р. вченому запропонували очолити спеціально створену для нього кафедру госпітальної хірургії в Петербурзькій медико-хірургічній академії. 1841-1856 pp. були найпліднішими в науковій діяльності М.І. Пирогова. Лише протягом 1843-1854 pp. він зробив 1140 хірургічних операцій, тобто в середньому по 104 операції на рік, з подальшим ґрунтовним їх науковим описом. Крім клініки Академії, М.І. Пирогов оперував та консультував у найбільших петербурзьких лікарнях: Обухівській, Марії Магдалини, Петропавлівській, Дитячій. Працездатність його була винятковою. День лікаря був заповнений з ранку до ночі.

1847 р. відкриваються нові сторінки діяльності М.І. Пирогова як військово-польового хірурга. Він поїхав на Кавказ у діючу армію для надання допомоги пораненим воїнам. Вперше у світовій практиці здійснив операцію на полі бою, під час операції випробував на поранених дію ефірного наркозу. На той час це був складний експеримент. Микола Іванович Пирогов брав участь у Кримській війні, зокрема в героїчній обороні Севастополя. Прибув він сюди 12 листопада 1854 р. у супроводі кращих лікарів Петербурга. І першого ж дня: "знайшов 2000 поранених, скупчених разом, що лежали на брудних матрацах, і цілих 10 днів майже з ранку до вечора повинен був оперувати таких, яким операції потрібно було робити після битви", а з того часу минуло вже 2-3 тижні. Десять місяців пропрацював Пирогов у Криму, не знаючи втоми, вириваючи з пазурів смерті одне за одним людське життя.

У середині грудня 1855 р. вчений повернувся до Петербурга. Під впливом фронтових вражень у нього поступово визріла думка залишити Академію наук з її бюрократичними порядками та рутиною, з плітками та інтригами недоброзичливих колег.

Починається український період життя видатного вченого Миколи Івановича Пирогова. Після опублікування 1856 р. в "Морском сборнике" педагогічної статті "Питання життя" його призначають попечителем Одеського навчального округу, де він пропрацював два роки.

Протягом 1858-1861 pp. Пирогов - попечитель Київського навчального округу. У своїй педагогічній діяльності, відзначеній новаторством, всіляко сприяв демократизації освіти: піклувався про всенародне початкове навчання, навчання рідною мовою, про підготовку вчительських кадрів для шкіл та гімназій; у реформі вищої школи виступав за автономію університетів, за розширення можливостей для вступу в університети різних верств населення та ін.

Микола Іванович Пирогов домігся 1859 р. від влади відкриття будинку на вул. Володимирській, 64 у Києві, де знаходилися його кабінет і канцелярія університетської клініки медичного факультету. Існувало кілька клінік Київського університету, які було засновано при медичному факультеті цього навчального закладу 1844 р. В.О. Караваєвим, першим деканом факультету. Клініки знаходились у північній частині головного університетського корпусу. Згодом їх було організовано при шпиталі та Олександрівській (тепер Центральній клінічній) лікарні, а 1883-1884 pp. для них збудовано спеціальне приміщення на Бібіковському (тепер Т. Шевченка) бульварі. У першому десятилітті XX ст. приміщення для клінік університету було споруджено на теперішній вулиці Миколи Амосова. З клініками університету пов'язана діяльність усіх видатних лікарів Києва, зокрема й М.І. Пирогова.

Микола Іванович сприяв організації недільних шкіл для дорослих у Києві (1859) та створенню Новоросійського університету в Одесі (1863). Першу недільну школу для дітей робітників та селян було відкрито в Києві 1859 р. у приміщенні Києво-Подільського повітового дворянського училища, другу - 25 жовтня 1859 p., також у приміщенні повітового училища. Викладання в школах вели молоді викладачі університету, гімназій, студенти університету. Нагляд за школами, за розпорядженням М.І. Пирогова, було покладено на професора П.В. Павлова. М.І. Пирогов високо оцінив організацію недільних шкіл. Пізніше, після від'їзду з Києва, у статті "Про недільні школи" він згадував: "За запровадження недільних шкіл узялися першими малороси, ревні шанувальники Куліша та Шевченка, кращі з кращих учнів професора Павлова". Серед викладачів недільних шкіл були студенти університету М. Драгоманов, Ф. Вороний, Я. Бекман, В. Португалов, М. Муравський та інші. Ідею створення недільних шкіл підтримав Т.Г. Шевченко, який надіслав 1860 р. з Петербурга для учнів 50 примірників "Кобзаря", а згодом - спеціально виданий ним 1861 р. недільних шкіл "Буквар південноросійський". За короткий час мережею недільних шкіл було охоплено всю країну, через 3 роки їх було 316.

Працюючи в Києві з 1858-го по 1861 p., M.І. Пирогов консультував хворих та робив операції в хірургічній клініці В.О. Караваєва, його учня у роки діяльності в Дерптському університеті.

Гуманна і прогресивна діяльність М.І. Пирогова на посаді попечителя Київського навчального округу викликала все більше невдоволення урядових органів і особливо київського генерал-губернатора - князя Васильчикова. Тому невдовзі М.І. Пирогова відправили у відставку, а на його місце знайшли покірного наступника.

З березня 1861 p., вийшовши у відставку, Пирогов до кінця свого життя проживав у своєму маєтку у с. Вишні (зараз село Пирогове територіально входить до м. Вінниці), де лікував хворих у заснованій ним лікарні, а також активно займався громадською роботою. Так, відразу ж після приїзду до с. Вишні його було обрано мировим посередником 2-ї дільниці Вінницького повіту.

По 1866 p. M.І. Пирогов керував науковими студіями молодих учених, щедро ділився з ними своїм безцінним науковим доробком і, звичайно, мав великий авторитет поміж своїх вихованців. Повагу демократичної громадськості викликав такий вчинок М.І. Пирогова, як його поїздка у жовтні 1862 р. на прохання студентства до м. Спеції (Італія), щоб оглянути там пораненого Джузеппе Гарібальді.

У травні 1881 р. у Московському університеті відбулися урочистості з нагоди 50-річчя наукової та громадської діяльності М.І. Пирогова. Напередодні цієї дати рада Київського університету винесла ухвалу про встановлення стипендії його імені. 18 грудня 1881 р. на стипендію імені Пирогова зарахували студента IV курсу математичного відділу Бориса Букреєва, відомого в майбутньому вченого-математика.

На жаль, урочистості з нагоди 50-річчя наукової і громадської діяльності М.І. Пирогова були затьмарені хворобою ювіляра. Ще взимку в нього на слизовій оболонці піднебіння утворилась незагойна виразка. За 26 днів до смерті Микола Іванович поставив собі остаточний діагноз - повзуча ракова виразка слизової оболонки рота. Проти такої хвороби був безсилий навіть сам Пирогов. Помер він у с. Вишні (нині м. Вінниця) 23 листопада 1881 р.

Матеріали взяті з книги Київський національний університет імені Тараса Шевченка : Незабутні постаті / [Авт.-упор. О. Матвійчук, Н. Струк ; Ред. кол.: В.В. Скопенко, О.В. Третяк, Л.В. Губерський, О.К. Закусило, В.І. Андрейцев, В.Ф. Колесник, В.В. Різун та ін.]. - Київ : Світ Успіху, 2005. - С. 248-249. p>