|
Скопенко Віктор Васильович
18 грудня 1935 – 5 липня 2010 р.
|
Народився в м. Новгородка Кіровоградської області в родині учителів. 1953 р. після закінчення київської середньої школи № 73 вступив на хімічний факультет Київського державного університе¬ту ім. Т. Г. Шевченка. Під час навчання в університеті був активним чле¬ном студентських гуртків, здійснював наукову роботу на кафедрі неор¬ганічної хімії (під керівництвом проф. А. М. Голуба).
Одержавши 1958 р. диплом про вищу освіту, рік працював у Науково-дослідному санітарно-хімічному інституті. 1959 року вступив до аспірантури КДУ, яку закінчив 1962 р. Того ж року під керівництвом професора А. М. Голуба захистив кандидатську дисертацію "Селеноцианатные комп¬лексы некоторых металлов". Протягом 1962 – 1966 – асистент, старший викладач, доцент кафедри неорганічної хімії. Читав курс неорганічної хімії на хімічному факультеті.
Дослідження кафедри в галузі хімії координаційних сполук у цей період пов’язані з іменами А. Голуба та В. Скопенка. За їх участю було створено загальновідому наукову школу. Фахові дослідження вченого на цьому етапі відзначалися високим науковим рівнем і мали міжнародний статус: до них залучалися вчені Росії, Грузії, Німеччини. З вересня 1964 по червень 1965 перебував на науковому стажуванні в Інституті не¬органічної хімії Лейпцизького університету. Результати проведеної там роботи було опубліковано в низці вітчизняних і закордонних видань.
З 1966 по 1970 працював доцентом хімічного факультету й водно¬час заступником декана. 1970 р. захистив докторську дисертацію "Селеноцианаты металлов и их свойства", 1972 здобув учене звання профе¬сора. Інтенсивність наукової праці не зменшив навіть у період перебуван¬ня на виборній посаді голови профспілки Київського університету (1970 – 1975). Протягом 1977 – 1998 очолював кафедру неорганічної хімії.
З 1975 – проректор, а із січня 1985 – ректор Київського держав¬ного університету імені Т. Г. Шевченка. За ректорства В. В. Скопенка в університеті відбулись істотні структурні зміни: у травні 1988 на базі фа¬культету міжнародних відносин і міжнародного права було утворено Інститут міжнародних відносин і міжнародного права (нині Інститут міжнародних відносин); у 1990 на філологічному факультеті реорганізо¬вано фольклорно-етнографічну лабораторію, яка стала одним із центрів збирання й дослідження фольклору в Україні та поза її межами; у квітні 1991 на базі п’ятьох профільних кафедр утворено факультет соціології та психології; у листопаді 1991 розпочав роботу Інститут українознавства (нині Центр українознавства); у вересні 1992 організовано міжфакультетний Лінгвістичний навчальний музей; 1993 року факультет журналісти-ки реорганізовано в Інститут журналістики; у вересні 1996 утворено Інститут менеджменту та фінансів; Постановою Кабінету Міністрів Ук¬раїни від 21 січня 1998 відділення військової підготовки перетворено на Військовий інститут; 8 листопада 2001 розпочав роботу Інститут філо¬логії, утворений об’єднанням факультетів іноземної філології і філо¬логічного та включенням до складу відділення сходознавства; 2004 року прийнято новий університетський Статут; побудовано й відкрито (травень 2005) новий корпус географічного факультету та бібліотеки природничих факультетів.
Ректор виступив ініціатором видання серій "Видатні постаті Київсь¬кого університету", "Почесні члени і доктори Київського університету", "Ректори Київського університету", "Факультети, музеї, колекції Київсь¬кого університету" й документальних збірників з історії навчального зак¬ладу, а також запропонував розробити довгострокову програму комплекс¬ного вивчення історії університету, що нині реалізується.
Саме в період ректорства В. В. Скопенка розпочато реформу універ¬ситетської системи освіти в умовах незалежності Української держави, а університет Указом Президента України (1994) було проголошено національним зі статусом автономного, самоврядного навчального закла¬ду. Як принципово новий підхід до питань реформування освіти можна відзначити погляди В. В. Скопенка на систему безперервної освіти й підготовки здібних учнів у спеціальних середніх навчальних закладах підвищеного рівня.
Прагнучи інтегрувати освіту й науку, ректор доклав багато зу¬силь для поглиблення взаємодії між університетом та Національною Академією наук України, їх тісної співпраці, вважаючи, що саме в університетах можна найуспішніше розвивати фундаментальні дослідження. У результаті 1994 р. було підписано договір про співробіт¬ництво між НАНУ та Київським університетом. Ректор виступив одним з ініціаторів створення 1987 р. відділення цільової підготовки студентів університету при НАНУ.
1978 року обраний членом-кореспондентом, а 1988 – академіком за спеціальністю "неорганічна хімія" і членом Президії АН України. З 1992 – також академік Академії педагогічних наук України.
В. В. Скопенко – відомий фахівець у галузі хімії, автор понад 400 праць із неорганічної хімії (з них 15 монографій та підручників), які мають велике значення для розвитку хімічної та медичної промисловості. Мав понад 60 авторських свідоцтв і патентів. Під його керівництвом за¬хищено 38 кандидатських і 11 докторських дисертацій. Як науковий керівник відзначався тим, що ніколи не нав’язував свій погляд на ту чи іншу наукову проблему.
1993 року обраний президентом спілки ректорів вищих навчальних зак¬ладів України. Протягом 1998 – 2006 був: головою Вищої атестаційної комісії (ВАК) України (1998–2003), членом Ради з питань науки та нау¬ково-технічної політики при Президентові України (з 1996), членом Комісії з державних нагород та геральдики. Заступник голови Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки (з 1997).
Двічі лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1990, 1995), лауреат премій імені Л. В. Писаржевського АН УРСР (1989) та імені В. І. Вернадського (2000). У 1991 удостоєний почесного звання заслуженого діяча науки і техніки УРСР.
В. В. Скопенко – почесний доктор Братиславського (Словаччина, 1988), Ягеллонського (Польща, 1988), Чернівецького (1995), Чаотунського (Тайвань, 1997), Таврійського (м. Сімферополь, 2000), Московського (2001), Київ¬ського педагогічного (2002), Ростовського (2002), Цзілінського (КНР) універси¬тетів, Національного універ¬ситету ім. Мірзо Улугбека (Узбекистан, 2004), Універ¬ситету китайської культури (Тайвань, 2005), Універси¬тету імені Неофіта Рильсь¬кого (Болгарія, 2005); почесний професор Міжна¬родного університету Плато¬на (1988). З 1999 – по¬чесний громадянин м. Києва.
За наукові, педагогічні та організаційні досягнення В. В. Скопенка відзначено багатьма державними й міжнародними нагородами. Серед них: ордени Трудового Червоного Прапора (1981) та Дружби народів (1985), Почесна відзнака Президента України (1995), "Золотий вінок" Всесвітньої університетської асоціації "Платон" (1997), відзнака Прези-дента України – орден "За заслуги" II (1998) та І (2000) ступенів, Ге¬рой України з врученням ордена Держави (1999), Український Хрест пошани "За відродження України" II ступеня (2002), Почесна грамота Вер¬ховної Ради України (2002), орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (2004), орден Святого Володимира І ступеня (2005), нагрудний знак "За наукові досягнення" (2005), золота зірка "Честь і достоїнство" (2005), Золота медаль ім. В. І. Вернадського НАН України (2006). Окрім того, удостоєний нагород іноземних держав.
Помер 5 липня 2010 р. у Києві й похований на Байковому цвинтарі.
Джерело інформації: Ректори Київського університету. 1834-2006 / КНУТШ; В.В. Скопенко, В.А. Короткий, Т.В. Табенська, І.І. Тіщенко, Л.В. Шевченко. – Київ : Либідь, 2006. – С. 285-288.
