Штеппа Костянтин Тодосьович

Штеппа Костянтин Тодосьович

3 (15) грудня 1896 - 19 листопада 1958.
Історик, медієвіст, етнограф, професор (від 1927),
декан історичного факультету КДУ (1934-1941),
ректор Київського університету (1941-1942)

Народився у м. Лохвиця Полтавської губернії в родині священика. Навчався у Полтавській духовній семінарії. 1915 року вступив на історико-філологічний факультет Петроградського університету. Під час навчання був близький до української студентської громади. З друго¬го курсу університету перейшов до військового училища. Підробляв помічником бібліотекаря в книгозбірні Міністерства фінансів (1916). Після закінчення армійської школи направлений прапорщиком на фронт. Учасник Першої світової війни. Упродовж 1919–1920 рр. встиг повоювати спочатку в складі Добровольчої армії Військових Сил Півдня Росії гене¬рала Денікіна, а пізніше – в російській армії барона Врангеля.

Деякий час (1920–1921) учителював у червоноармійській школі м. Ромни, що називалася Військово-інженерною дистанцією. 1921 р. пе¬реїхав до Ніжина, де обіймав посаду завідуючого клубом. Перерване війною навчання продовжив у Ніжинському інституті народної освіти. Закінчив інститут з відзнакою й у березні 1922 р. був зарахований аспіран¬том новоствореної Науково-дослідної кафедри історії культури і мови при Ніжинському ІНО по секції античної культури.

1924 р. після громадського захисту промоційної праці (праобраз нинішньої кандидатської дисертації) "Учения о демонах в античной и хрис¬тианской литературе в эпоху зарождения христианства" був обраний до розряду наукових співробітників і затверджений на посаді Укрпрофосом.

Напрям наукових студій вимагав опрацювання великої кількості літера¬тури іноземними мовами, глибокого знання стародавніх джерел. Учений досконало володів німецькою, добре знав давньогрецьку, французьку та англійську мови. Це наочно засвідчила його монографія "Нариси з історії античної й християнської демонології: (До питання про походження хрис¬тиянства)" (1926), яку він підготував як докторську дисертацію. Захист відбувся восени 1927 р. на кафедрі літератури в Одесі під егідою Укрголовнауки, і 26 листопада того ж року комісія з учених ступенів Укрголовнауки листом за підписом професора О. В. Палладіна повідомила К. Т. Штеппу про присвоєння йому наукового ступеня доктора європейської культури.

У Ніжинському ІНО К. Т. Штеппа викладав майже 10 років. Упро¬довж 1926–1928 рр. двічі обирався деканом факультету соціального вихо¬вання (ФСВ). Учений особисто розробив програми складання соціально-економічного мінімуму для робфаку з проблем політекономії і вчення про державу та радянську конституцію, семінару з антирелігійної пропаган¬ди. Великого розголосу набув підготовлений ним і запроваджений у про¬цес навчання в Ніжинському ІНО "Дальтон-план" – система колектив¬ної підготовки студентів методом конференцій, лабораторних занять, ор¬ганізації кількісного та якісного обліку результатів навчання.

У 1930 р. К. Т. Штеппу було запрошено викладачем Інституту про¬фесійної освіти, що утворився внаслідок чергової насильницької реор¬ганізації колишнього університету Св. Володимира. Переїхавши до Києва, він продовжував працювати у ВУАН, але в новому статусі – як заступник голови Комісії для досліджень з історії Близького Сходу та Візантії (КДІБСВ), що була створена 1 лютого 1930 р. На початку 1930-х К. Т. Штеппа фактично очолював в Україні усю роботу в царині орієнталістики.

За страшних часів тоталітаризму Кость Штеппа, як і чимало інших науковців, щоб вижити, сумлінно виконував соціальні замовлення режи¬му. Лише з таких позицій можна розглядати написані ним у ті роки праці, що мали явно пропагандистський присмак, зокрема: "Колоніальна політика російського царату і церковна місія" (1933); "Походження і за¬непад виробничих формацій за Марксом і Енгельсом" (1933); "Маркс, Енгельс і проблема античного способу продукції" (1934); "Проблеми кла¬сової боротьби в античній формації за Марксом і Енгельсом" (1934).

13 лютого 1934 р. переведений до новоствореного Історико-археологічного інституту, де фактично очолив сектор історії Заходу і Сходу, пропра¬цювавши по 21 листопада 1934 p., коли цей інститут було ліквідовано.

Паралельно з роботою в системі ВУАН був (із перервами) деканом історичного факультету КДУ (1934–1941), членом Київміськради (1934–1941), працював у Київському педагогічному інституті та Ук¬раїнському науково-дослідному інституті педагогіки (УНДІП).

Заарештований 18 березня 1938 р. Упродовж 1938–1939 рр. перебував під слідством органів ДПУ УРСР за звинуваченням в українському буржуаз¬ному націоналізмі та зв’язках з іноземною розвідкою. Через шість місяців ув’язнення почав давати свідчення й визнав себе винним. "Зізнався", що учасники націоналістичної організації планували повстання в Києві на чолі з Любченком і Хвилею, а в перспективі – вбивство Сталіна. Собі відводив роль керівника терористичної групи в КДУ та Київському педа-гогічному інституті.

Після "несподіваного" звільнення йому повернули професорське звання та посаду завідувача кафедри стародавньої історії КДУ. 1 лис¬топада 1939 р. учений заявив нову тему своїх наукових досліджень: "Римська Африка за доби переселення народів", яка мала стати части¬ною великої дослідної проблеми під загальною назвою "Революція рабів і варварське завоювання Римської імперії". Однак творчі успіхи чергу¬валися з непорозуміннями, що виникали з перезатвердженням доктора¬ту, адже 4 листопада 1939 р. ВАК СРСР прийняв рішення про переатес¬тацію наукових ступенів та вчених звань. 10 грудня 1939 р. Вчена рада історичного факультету КДУ підтримала клопотання про затвердження присвоєного К. Т. Штеппі 1927 року ступеня доктора історичних наук. Про¬те остаточне вирішення питання зволікалося, що змусило вченого взяти¬ся за нову докторську роботу.

Під час Великої Вітчизняної війни К. Т. Штеппа перебував в окупова¬ному Києві. Після створення Київської міської управи (КМУ) він посів у ній посаду завідуючого відділом культури та освіти й зміг налагодити робо¬ту. На цій посаді він сприяв розвитку архівної справи, відкриттю Українсь¬кої академії наук, функціонуванню видавництва "Школа", створенню Все¬української учительської спілки тощо. Чимало зусиль докладав для віднов¬лення роботи Київського університету, більшість викладачів і студентів яко¬го разом із матеріальною базою було евакуйовано до Казахстану.

У листопаді 1941 р. К. Т. Штеппу було призначено ректором реанімованого Київського університету. Керувати університетом в умовах оку¬пації було досить складно, оскільки викладання за старими планами й конспектами становило смертельну небезпеку. Саме тому ректор вимагав від підлеглих коригувати лекції "на вимоги часу", наголошуючи на "культуртрегерській" місії Німеччини. До певної міри в університеті вда¬лося проводити курс у рамках задекларованої окупантами підтримки ук-раїнського національно-визвольного руху. Частково цьому сприяла не¬тривала діяльність Української національної Ради, чимало членів якої бу¬ли університетськими викладачами. Отже, цей орган опосередковано впливав на роботу університету. Проте розгорнути й налагодити функціонування університету в повному обсязі не вдалось, і згодом його закрили. А перед тим новий голова КМУ В. П. Багазій, орієнтований на свідоміші українські кола, спочатку усунув К. Штеппу від керівництва відділом культури й освіти КМУ, а потім і від ректорства.

Під час окупації К. Т. Штеппа редагував газету "Нове українське слово", працював науковим консультантом Музею-архіву перехідної до¬би м. Києва. 1943 р. назавжди залишив Київ.

У Західній Німеччині очолював редакцію російськомовного журналу "На досуге", розрахованого переважно на вояків РВА (власівської армії), викладав російську мову й літературу в американській школі (1950–1952). Водночас працював в Інституті вивчення історії та культу¬ри СРСР (Мюнхен). З 1952 р. жив у США, співробітничав з Американсь¬кою комісією за визволення, радіостанцією "Свобода", відновив дослідницьку роботу. Ще 20 серпня 1948 р. 4-м відділом МДБ СРСР було оголошено розшук К. Штеппи, проте 27 лютого 1956 р. постановою УКДБ при Раді Міністрів УРСР по Київській області розшук було припинено, хоча його місце перебування було відоме.

Помер К. Т. Штеппа 19 листопада 1958 р. у Нью-Йорку, де й похова¬ний на цвинтарі монастиря Новодієво.

Джерело інформації: Ректори Київського університету. 1834-2006 / КНУТШ; В.В. Скопенко, В.А. Короткий, Т.В. Табенська, І.І. Тіщенко, Л.В. Шевченко. – Київ : Либідь, 2006. – С. 223-226.

Інформаційно-обчислювальний центр університету

© Всі права захищені 1995-2017

Карта Києва з пошуком