Новини

 

ЖИТТЯ В НАУЦІ ЯК ВОНО Є. Юлія Мішура: «Працювати з ентузіазмом над тим, що цікаво і собі, і людям»

19.05.2020

Мішура Юлія Степанівна, закінчила механіко-математичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка у 1975 році, нині доктор фізико-математичних наук, професор, завідувач кафедри теорії ймовірностей, статистики та актуарної математики механіко-математичного факультету. Автор десяти монографій і 300 наукових статей, що входять до десяти найбільш цитованих у Scopus статей дослідників Університету. Підготувала двох докторів і 22 кандидатів фізико-математичних наук. Академік Академії наук вищої школи України, Лауреат премій НАН України імені М.М. Крилова. Голова Секції «Математика» Наукової ради МОН України.

 

Якій проблематиці було присвячено Вашу першу наукову доповідь, і коли вона відбулася?

 

Це доповідь під час захисту кандидатської дисертації на тематику граничних теорем для випадкових полів, це була друга половина 1970 рр. Але треба розрізняти доповіді на наукових семінарах і на конференціях. Так, досить часто доводилось робити доповіді на нашому науковому семінарі – і на головному, а це був Республіканський  семінар  з теорії ймовірностей, і на  локальному в Інституті математики. Обидва семінари вів академік Анатолій Володимирович Скороход, і виступати мало сенс саме в нього, оскільки  іншого математика, який би настільки гостро і моментально реагував на сказане і настільки  глибоко вникав у суть математичної проблеми, я не зустрічала більше ніде і ніколи, хоча спілкувалась з чудовими математиками, від яких почерпнула багато корисного і цікавого. Академік А. В. Скороход був особливий: здавалось, ти тільки починаєш щось говорити, а він вже знає, що саме ти хочеш сказати, і як це повинно виглядати. А якщо він під час доповіді просто задавав питання чи  більш уважно дивився на формулу – все, значить, треба йти, розбирати оці саме викладки і шукати, як уточнити чи поправити. Це була велика, неперевершена  школа. Анатолій Володимирович двічі був моїм офіційним опонентом, значить, був задоволений одержаними результатами. 

 

Чудово пам’ятаю і свою першу доповідь на конференції – Вільнюс, 1977 рік, я ще в аспірантурі, відсилаю тези, і, яке щастя, – запросили на міжнародну  конференцію з теорії ймовірностей, всього-навсього друга доповідь у пленарному засіданні, година на виступ! Вільнюські конференції збирали до 600 учасників, зірковий склад, починаючи з академіка Колмогорова та плеяди блискучих учених! Я дуже хвилювалась, але зрозуміла раз і назавжди – можна хвилюватись перед доповіддю, але вийшов доповідати – все, ти як актор на сцені, треба забути себе і тільки прагнути донести свої думки до слухачів якнайкраще. Доповідь пройшла успішно, слухачі були доброзичливі до, мабуть, трохи смішної і дуже молодої аспірантки. У 2018 році відбулась дванадцята Вільнюська конференція, і мені знов дали годину для доповіді, запросили організувати секцію. Наукові контакти з литовськими дослідниками проблем ймовірності збереглись від перших відвідин Литви, Вільнюсу, конференції і на все життя, там дуже сильна ймовірнісна школа, ми навіть заснували спільний науковий журнал, відтак перша доповідь була початком хороших справ.

 

Яку наукову подію Вашого життя  Ви найчастіше згадуєте?

 

Вихід у світ першої серйозної монографії ?Stochastic Calculus for Fractional Brownian Motion and Related Processes? у міжнародному видавництві Springer у 2008 році. Я понад три роки працювала над рукописом монографії, а наукові результати  для неї років дев’ять отримувала. Мені дуже хотілось викласти відомі на той час факти з теорії так званого дробового броунівського руху у чіткій,  але простій формі. Певною мірою вдалось, книга стала бестселером для тих, хто вивчає споріднені питання, її досить часто цитують. Також згадую запрошення зробити пленарну доповідь на міжнародному воркшопі з прикладної теорії ймовірностей у Будапешті в 2018 році, учасників понад 500 осіб, а пленарних доповідачів всього чотири. Я хвилювалась, неначебто доповідала вперше!   

 

Який жарт та з якої галузі знань Ви найбільше цитуєте?

 

Це відомий жарт про фізиків. Приходить фізик до свого більш заслуженого колеги, приносить графік певного процесу. Старший колега без коливань авторитетно надає пояснення, чому саме так цей процес відбувається. Перший фізик дивиться на графік і каже: ой, вибачайте, я його випадково перевернув догори ногами, він має виглядати  отак! Старший колега без щонайменших вагань авторитетно пояснює і цей графік.

То я кажу студентам: отак буває у фізиці, але ні в якому разі не в математиці! Наші моделі процесів можна побудувати і пояснити лише однозначно.

 

До життєпису якого відомого дослідника Ви апелюєте, коли наводите мотивуючий приклад для молодих учених?

 

Я наводжу приклад видатного математика Норберта Вінера, якого вважають батьком кібернетики, який своїми науковими прикладними дослідженнями надзвичайно допоміг  союзникам під  час Другої світової війни, і при цьому зробив настільки вагомий внесок у математику, а точніше у теорію випадкових процесів, що один з основних випадкових процесів назвали на його честь вінерівським. Його перу належить книга «Я – математик», де підкреслено, що прикладні дослідження повинні базуватись на дуже чітких припущеннях і обґрунтованих обчисленнях. Завжди згадую і ім’я Андрія Миколайовича Колмогорова, якого вважають   найвидатнішим   математиком ХХ століття. Він довів безліч теорем, але є одна теорема у теорії випадкових процесів, теорема Колмогорова про побудову випадкового процесу, яка демонструє справжню велич генія, щороку, коли її розповідаю студентам, дивуюсь, як же він міг здогадатись і винайти цю побудову? Загадка. Згадую ім’я Олександра Гротендіка, одного з найвідоміших математиків ХХ століття, іноді його зазначають другим після Колмогорова, я запитую студентів – видатний французький математик? А ви знаєте, що це наш земляк, який  народився в Одесі? Згадую також А. В. Скорохода, без всяких перебільшень, –   геніального математика, з яким мені пощастило спілкуватись упродовж двадцяти  років: від першого семестру першого курсу і до захисту докторської дисертації.     

 

Ваше наукове кредо. 

 

У мене два  головних принципи. Перше: працювати з ентузіазмом над тим, що цікаво і собі, і людям, заохочувати молодь, привчати молодих дослідників до кропіткої праці, до чіткості й одночасно до неформального підходу. Як не дивно, формальний підхід вбиває таку, на перший погляд, формальну науку, як математика. І навпаки, найкращі результати досягаються при поєднанні творчої інтуїції та ґрунтовного математичного апарату.  Друге: дотримуватись  наукового світогляду, намагаючись іти «сонячним боком вулиці», не оглядаючись на обставини й особистостей, водночас шукаючи співрозмовників і колег у світі науки.

Життя – непроста річ, всіляке буває, але, на мою думку, цих принципів варто і можна дотримуватись.

 

Проректор з наукової роботи, професор Жилінська О. І.

Пресцентр

Інформаційно-обчислювальний центр університету

© Всі права захищені 1995-2024