Новини

 

ЖИТТЯ В НАУЦІ ЯК ВОНО Є. Віктор Мартинюк: «Відповіді на ключові питання людства будуть знайдені в академічних колах світової університетської спільноти»

22.05.2020

МАРТИНЮК Віктор Семенович, проректор з наукової роботи Університету у 2015-2020 рр., доктор біологічних наук, професор, професор кафедри біофізики і медичної інформатики ННЦ «Інститут біології та медицини». Автор понад 90 наукових праць, серед них дві колективні монографії з міждисциплінарних проблем сучасної біології. Підготував сім кандидатів біологічних наук. Віце-президент Українського біофізичного товариства, координатор Міждисциплінарної робочої групи УБФТ «Космос і біосфера».

 

Яким був Ваш перший наказ на посаді проректора з наукової роботи?

Чесно кажучи, перший наказ, який я підписав на посаді проректора з наукової роботи, не запам’ятався. Та й навряд чи того разу він був єдиний, зважаючи на кількість документів, які щодня доводиться опрацьовувати та візувати проректору з наукової роботи, а також на кількість поточних завдань та невідкладних питань, які потребують нагального втручання та оперативного вирішення. Можливо, саме завдяки останнім мені вдалося швидко увійти у робочий режим на новій посаді, а підписання наказів вже з перших днів сприймалось як звичайна бюрократична процедура, яка має забезпечувати ефективну роботу науково-дослідної частини і всього Університету загалом. Проте маю визнати, що з підписанням окремих документів все ж були пов’язані особливо позитивні емоції. Так завжди приємне хвилювання викликали заяви здобувачів наукового ступеня на проведення захистів кандидатських чи докторських дисертацій у спеціалізованих вчених радах Університету, а також накази про зарахування науковців, які пройшли конкурсний відбір на наукові посади на нові теми. Подібні речі найбільш переконливо засвідчують, що наукові дослідження в нашому Університеті здійснюються на високому науковому рівні і наукове життя виходить на новий етап розвитку щоразу, як наукові проекти наших вчених проходять жорсткий конкурсний відбір на рівні Університету і Міністерства освіти і науки України, тим самим наші наукові колективи доводять значущість наукової проблематики і здатність Університету забезпечити високий науковий рівень її розв’язання. А це означає, що наші наукові школи дійсно продовжують працювати і розвиватись, формуючи нові команди дослідників і напрями досліджень. Тому особливо приємно було, коли зарахування співробітників відбувалося на міждисциплінарні теми і теми молодих учених. Хочу підкреслити, що наукові школи формують творчі і високопрофесійні люди, але наявність таких особистостей ще не є стовідсотковою запорукою успіху наукової школи. Тут вкрай важливою складовою залишається особлива, створювана багатьма поколіннями науковців і викладачів та притаманна лише для Університету творча і вільна академічна атмосфера, в якій живе, виховується і навчається наша молодь – наші студенти і аспіранти, які вже невдовзі будуть визначати і власну долю, і долю Університету, і долю України, а, можливо, і світу. На моє глибоке переконання, саме ця особлива для формування особистості, високопрофесійного фахівця і свідомого громадянина атмосфера і є тим самим безцінним надбанням Університету, який треба зберегти, постійно підтримувати і розвивати. За нинішніх умов невизначеності у державній політиці у сфері освіти і науки, бюрократичної зарегульованості і несвободи університетів, це вкрай важка, а іноді здається, що майже неможлива задача.

 

Який найскладніший вибір Ви зробили під час роботи на посаді проректора з наукової роботи?

 

Це для мене просте запитання, тому що дійсно найскладнішим моїм рішенням на посаді проректора з наукової роботи стала заява про переведення мене на посаду професора в ННЦ «Інститут біології і медицини».

 

У нинішньому столітті Університет відзначить свій перший тисячолітній ювілей. Чи буде відзначено двохтисячолітній ювілей Університету?

 

Так, дійсно формальною ювілейною датою для світової університетської спільноти є 2088 рік. Вважається, що  перший Європейський університет – як інституція¸ що поєднує спільноту викладачів, науковців і студентів – було засновано у 1088 році у місті Болонья (Італія), але офіційний статус університету він отримав тільки через 70 років. Щоправда, також дискутується питання, що перший університет на теренах Європи з’явився майже на два століття раніше у місті Салерно (Італія), але оскільки офіційного статусу він так і не набув, першість традиційно залишають за університетом у місті Болонья. Після цього протягом наступних одного-двох-трьох століть в Європі було відкрито понад 20 університетів.

 

Заради історичної справедливості все ж варто зазначити, що це не перші університети у світі. Наразі найстарішим з тих, що діють і нині, вважається університет Аль-Крауїн у місті Фес у Марокко, який був заснований у 859 році. А деякі археологічні знахідки вказують на те, що університет існував також у древній Александрії, де був споруджений ще у п’ятому столітті і продовжував функціонувати аж до дванадцятого століття. Але як би там не було, університету, як академічній інституції, що об’єднує викладачів, науковців і студентів в одну єдину вільну академічну спільноту, і в тому вигляді, в якому ми її зараз знаємо, виповнюється 1000 років.

 

Питання про те, чи бути двотисячолітньому ювілею, є дуже цікавим. Враховуючи колосальну роль університетів у соціально-економічній, культурній і духовній еволюції людської цивілізації, логічно дати виключно позитивну відповідь. Так, університети були, є і будуть завжди в людській цивілізації. Форми організації, способи здійснення освітньої, наукової і науково-технічної діяльності, роль у культурному і духовному становлення людської цивілізації будуть певною мірою змінюватись, але головна місія університетів як особливого і дуже важливого соціального інституту для успішного цивілізаційного розвитку залишиться незмінною. Однак, хочу звернути увагу на те, що йдеться про нашу людську цивілізацію, де і через тисячоліття, сотні тисяч і мільйони років біологія людини залишиться незмінною. У певному сенсі, це головна умова існування університетів у майбутньому. Чому я так думаю?

 

З огляду на вибуховий технологічний розвиток наша цивілізація зараз опинилась на порозі титанічних зрушень у всіх сферах життя. І це стосується також і біології людини. Вже зараз біологічні технології дозволяють проводити маніпуляції з генетичним матеріалом живих істот, у тому числі людини. Йдеться не тільки про те, що такі технології дозволяють позбутися невиліковних хвороб і покращити здоров’я людей. З розвитком цих технологій відкривається широка перспектива принципово змінювати властивості живих організмів і створювати нові. Активно розвивається синтетична біологія, зокрема завдяки дослідженням у цій галузі вже відпрацьовані технології створення нових організмів з новим видом ДНК, що має інший генетичний код, відмінний від коду звичайних живих істот. Протягом останніх десятиліть активно обговорюються технологічні і морально-етичні питання розвитку технологій клонування організмів і редагування геному, створення нових органів і біологічних тканин de novo у комбінації з технічними пристроями з метою створення нових типів людей, які будуть мати неприродні властивості і надздібності, поєднуючи переваги біологічного і техногенного світу. 

 

У світі активно обговорюється роль сучасних інформаційних технологій у подальшій еволюції людини. Вже зараз інвестуються великі гроші і використовуються значні інтелектуальні ресурси для розробки і виробництва біосумісних мікро- і наночипів з метою збору великих об’ємів даних і контролю за функціональним станом і поведінкою людини. Активно йде розробка нових мікро- і наноелектродних технологій з метою контролю діяльності мозку людини і його підключення до всесвітньої комп’ютерної мережі зі штучним інтелектом. Вже є ентузіасти, які добровільно тестують на собі такі технології, активно їх популяризують. Вже зараз точаться дискусії про новий майбутній тренд у політиці – біополітику, тобто про політику влади щодо використання технологій, які дозволяють отримувати великий масив даних про стан організму кожної людини і на цій основі приймати управлінські рішення регіонального або глобального рівня, контролювати і стимулювати потреби людей, їх поведінку. Вже зараз спостерігається неабияка зацікавленість великого бізнесу у становленні і розвитку таких технологій. Таким чином, вже у найближчому майбутньому виникає небезпека того, що людство почне активно змінювати свою біологічну природу завдяки новітнім біологічним і інформаційним технологіям. Так що ж нас чекає у майбутньому – розвинена цивілізація людей чи цивілізація кіборгів? Чи будуть потрібні університети в цивілізації кіборгів? Я впевнений, що відповіді на ці непрості питання людство знайде саме в академічних колах світової університетської спільноти, тому що у цьому випадку розв’язання власне технологічних завдань передбачає передусім вирішення низки стратегічно важливих – ключових для існування людини як виду – питань у гуманітарній площині. І це не фантастика на межі з конспірологією.

 

Зрештою, відповідь на запитання, чи будуть існувати університети через 1000 років, буде залежати у майбутньому від самої академічної спільноти. Тут я залишаюсь оптимістом і сподіваюсь, що наша цивілізація збереже свою унікальність, подаровану нам Матінкою Природою або Вищими силами Всесвіту. Мрію, щоб наш Університет зустрів свій власний тисячолітній ювілей у сузір’ї провідних університетів світу, пишаючись потужними здобутками і багатовіковими традиціями.

 

Що ще не пізно зробити у сфері організації й управління науковою діяльністю в Україні? 

 

Це складне запитання, особливо коли знаєш і розумієш, що за всі часи незалежності України у нашої влади ніколи не було чіткої та ясної політики в сфері освіти і науки. Щоразу здавалося, що всі усвідомлюють просту аксіому, що занепад освіти і науки – це шлях до краху нації. І кожна владна команда, яка свого часу ставала до штурвалу, багато обіцяла і говорила правильні слова, але фактично мало що робила. Спостерігаючи неймовірно швидкий прогрес у науковій сфері в усіх провідних країнах світу, все більш очевидним стає той факт, що все, що б ми не зробили у сфері організації й управління наукою в таких умовах невизначеності, в яких ми зараз опинилися, – все це завжди буде «пізно». Тут, на жаль, я відвертий песиміст.

 

Разом з тим, на мою думку, першим кроком до виправлення ситуації в нашій країні мають бути дії Уряду, що забезпечать усвідомлення суспільством того факту, що наука у нас поки ще є. Для цього необхідне чітке розуміння владою того, яка у нас є наука, яку соціальну і економічну роль вона виконує, і чого саме влада очікує від справжньої, а не кон’юнктурної науки, які організаційні та інвестиційні кроки готові і можуть зробити влада разом із бізнесом, щоб наукові розробки наших вчених запрацювали, забезпечуючи добробут і розвиток України. Другим кроком має стати розробка системи оцінювання реальної користі для соціально-економічного, культурного і духовного розвитку країни від результатів наукових досліджень. І жодні кон’юнктурні індекси цитування і бази даних публікацій нам тут не допоможуть. До того ж адаптація науковців, особливо молодих, до таких формальних критеріїв оцінки наукової діяльності зрештою неминуче призведе до імітації «активної» наукової діяльності, на яку будуть витрачатися кошти платників податків, але яка не принесе ніякої суттєвої користі для нашої країни. Зрозуміло, що зворотна реакція суспільства на таку діяльність є і буде надалі відповідною, а ситуація з фінансуванням науки буде лише погіршуватися.

 

На яке питання Ви хочете отримати відповідь від діючого проректора з наукової роботи?

Питань до діючого проректора з наукової роботи немає, є тільки побажання успіхів і плідної роботи.  

 

Проректор з наукової роботи, професор Жилінська О. І.

Пресцентр

Information and Computer Centre of University

© All rights reserved 1995-2020